Ефект відкладених бажань.

З підслуханої розмови.

У невеличкій групі чоловіків і жінок вели вільну розмову.

Говорили про дітей, внуків. Почула цікавий вислів: "Зробити дитині щасливе дитинство". 

Як? А дуже просто. Слухати бажання дитини. Давати їм те, що хочуть. 

Почала пригадувати своїх дітей маленькими. Які у них були бажання? Чи чула я їх? Чи могла задовільнити ці бажання? Мова йде про маленькі "хочухи". Такі, як цукерка, тут і зараз, або морозиво. Маленька іграшка в магазині тут і зараз, або мрія отримати щось конкретне. Зараз вже і не пригадаю, чи могла тоді бути "феєю". Інколи так, інколи ні. Чому ні? Та мабуть тому, що щось заважало. І не завжди причини були обгрунтовані. 

А якщо пірнути глибше?

 Подивитися на себе, на свої маленькі бажання, на те як ти їх реалізуєш. Як приклад  шматочок тістечка хочеться саме тут і зараз. 

О НІ! тут дорого, а ось через деякий час, в іншому місці дешевше. А коли купуєш в іншому місці, то вже не таке смачне, бо вже чомусь перехотілося. А ти жуєш і давишся, бо то вже куплено, бо ти хотіла. Ні радості, ні задоволення. Тільки додаткові кілограми.

Побачила гарну спідницю. Приміряла, подобається, захотіла купити, але... Відклала до кращих часів. Коли все ж наважилася купити то виявляється, що вже нема. Ходиш шукаєш щось подібне, купуєш, не те, знову шукаєш, знову купуєш. І так по колу. З часом, вже нема місця в шафі, а одягти нема що. Все не те. 

Хочеш в похід в гори. І знову щось завадило. То погода, то голова болить, то втомлена. А коли зірки зійдуться і  нічого не заважає, то вже немає сил і здоров'я, та вже і перехотілося. 

  Ці та багато інших маленьких не реалізованих бажань переростають у велике невдоволення життям. Ти приймаєш позицію жертви, а бажання кудись зникають.